Певна частина життєвого та творчого шляху Лідера пов’язана із Росією – там він народився, у селі Вікторфельд, навчався у Ростовському училищі, а пізніше – у Ленінградській академії мистецтв. З 1946 року працював головним художником у драматичному театрі в Челябінську, згодом працював у ленінградських театрах.
З 1960-х років з переїздом до Києва почався творчий шлях Данила Лідера, пов’язаний із Україною. У Києві художник співпрацював із різними театрами протягом всього життя, але розпочав із Київського театру оперети, а згодом обійняв посаду головного художника у Киїському академічному драматичному театрі імені Івана Франка.
Із появою Данила Лідера в українській сценографії розпочинається новий період – дієва сценографія, що протиставлялась образній та смисловій непорушності. Хоч у той час було складно протистояти тиску цензури, художнику вдалось виявити своє індивідуальне мислення через створення динамічного образу. Дієву сценографію Лідер, як і Михайло Френкель, Мирон Кипріян, Давид Боровський, протиставляв декораціям, котрі відображали лише місце дії. Цим самим він протиставляв своє розуміння дійсності масовому уявленню про реальність, котре диктувала радянська ідеологія.
Творчий метод Лідера базувався на тропах – метафорах, метоніміях, порівняннях та на пошуках конфлікту, котрий допомагав знайти рішення до оформлення вистави. Саме ці прийоми дали можливість творити символічні образи із глибоким підтекстом. Відтак у сценографії до шекспірівського «Короля Ліра» для московського Малого театру не було типово стилізованих під середньовіччя декорацій, проте були рухомі геометричні форми. У концептуальному втіленні сценографії Лідера часто протиставлялись поняття мікрокосму, тобто людського життя, та макрокосму – Всесвіту. Так і у згаданій виставі важливим елементом постановки була крихітна шкатулка в руках Ліра, котра протиставлялась величезним фігурам на фоні як протиставлення життя короля Всесвіту.
До багатьох вистав сценографія Лідера не була втілена, адже складно було не лише не підпасти під тиск цензури, а й знайти режисерів-однодумців, часто ідей сценографа не розуміли й актори. Від так зі сценографії до багатьох спектаклів лишились лише макети, завдяки яким можна уявити, якою була б та чи інша вистава. Як-от збережений макет до «Сорочинського ярмарку», котрий був у планах постановки на сцені театру імені Івана Франка, відображає своєрідність й самобутність національного побуту українців, крім того, що яскраво відносить до часу й місця події.
Незважаючи на те, що часом творчий метод Данила Лідера не був зрозумілий чи був усвідомлений навіть митцями надто пізно, він зміг передати його концепцію і критерії своїм учням, серед них Марія Левитська, Сергій Маслобойщиков, Ігор Несміянов, Володимир Карашевський та інші.
Про Данила Лідера лишилось багато спогадів від його учнів та колег. «… багато пояснював, але ніколи не нав’язував. Завжди прагнув відшукати індивідуальність, завжди з цікавість вислуховував наш вподобання. Але одночасно і для себе від нас брав щось корисне. Для нього важлива була сама розмова, в якій шукалася істина. Лідер називав це енергетичним полем», –так згадував про художника його учень, тепер – художник Київського академічного молодого театру Володимир Карашевський. А його колега, працівниця цеху театру імені Івана Франка, що у Києві, говорила про художника так: «В нього на сцені не було жодної зайвої деталі, все було продумано. Не було простого прикрашання сцени у виставі, а була думка. Не просто красива естетика, скоріше крізь оформлення виливалася сама суть вистави. Він допомагав драматургу і режисеру одразу передати настрій».