Євген Лисик
(1930-1991)
Інформація про автора
Художник-сценограф зі світовим ім‘ям.

Ще за життя його називали генієм, а його постать назавжди закарбувалась в історії львівського мистецтва другої половини
ХХ століття.
Детальніше
Фактично все життя художника, зокрема творче, пов‘язане із Львівщиною. Тут він народився, навчався і працював. Любов до театру зародилась ще у ранньому дитинстві – у рідному селі був театр, де грав його батько, тож Євген Лисик змалку бував на театральних репетиціях та за лаштунками сцени. Яскрава деталізація як характерна риса художнього стилю митця теж зароджується в ранньому дитинстві, адже виховували в родині Лисиків, акцентуючи увагу на любові до природи. Звідси ж надзвичайно детально промальовані елементи театральних декорацій: численні дрібні квіти, птахи тощо.

Творчий шлях Євгена Лисика починається наприкінці 1940-х, коли він вступив у Львівське училище альфрейних робіт, саме там познайомившись із поняттям про стилі, епохи й історію мистецтва загалом. У 50-х роках йому довелось служити на Далекому Сході, і вже там художник створював свої перші декорації до аматорських вистав. Згодом, почав працювати в художньому цеху Львівської опери, де, до речі, познайомився із Федором Ніродом, з котрим зберігав дружні стосунки протягом усього життя. Потім вступив до Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, звідки він був відрахований за «формалізм».

З початку 1960-х Євген Лисик почав працювати художником-постановником у Львівському академічному театрі опери та балету імені Івана Франка. Через рік від початку роботи у театрі він дебютував як сценограф із балетом «Болеро» на музику М. Равеля. Для Львівської опери Євген Лисик створив сценографію до понад 40 вистав, а загалом – до 76 вистав у різних театрах світу.

Євген Лисик надихався й захоплювався митцями-класиками, тож до підготовки вистав ставився дуже ретельно, прораховував і вивчав, як виглядатимуть декорації із залу, тому нерідко змінював вже готові макети. Його роботи, особливо раннього періоду творчості, глибоко екзистенційні й філософські з притаманним вираженням внутрішнього протесту. Пізніші вистави мають дещо апокаліптичний настрій, котрий був загалом притаманний внутрішній реакції людей на історичні події 1970-х років, до котрих був причетний Радянський союз.

Примітно, що в роботі над виставами Євген Лисик використовував живописний прийом, створював величезні задники та багато кулісних планів. Крім вже згаданого, художньому стилю Лисика притаманні монументалізм та космогонізм, експресія, тяжіння до абстракції. Художник завжди метафорично відображав певний історичний відрізок часу, як-от у виставах «Лускунчик», «Есмеральда», «Лебедине озеро» – тяжіння до епохи середньовіччя, «Війна і мир» – до класицизму, «Золотий обруч» – до давніх культур. Сценографії Лисика останніх років притаманний певною мірою нігілізм та пейзажі пост-апокаліптичного світу (вистава «Отелло»).

Важливо, що сценографія Євгена Лисика настільки геніальна й викликає такі бурхливі враження, що у Нью-Йорку директор «Метрополітен-Опера» був готовий розібрати стіни театру для художника, а композитор Арам Хачатурян після постановки «Спартака» зізнався, що міг би переписати свою музику на вимогу Лисика.

У 1980-х, коли художник працював у Перербурзі та Мінську, в Львівській опері йшли ремонтні роботи, й декотрі сценографічні роботи пошкодились. Сьогодні ж декорації до деяких вистав («Створення світу» А. Петрова, «Лучкунчик» та «Лебедине озеро» П. Чайковського) відновлено й постановки збирають повні зали глядачів у Львівській опері. Організовуються виставки ескізів та декорацій і актуальним залишається питання про створення музею Євгена Лисика.
Проекти
Альбом "Лисик. Графіка. Малярство"
Made on
Tilda