20 січня 2022 у Ya Gallery Lviv



Виставка «Драма» – це насамперед результат, який став можливий після виходу альбому рисунків Євгена Лисика, що торік впорядкували Анна Лисик і Остап Лозинський.

Альбом, який хочеться переглядати і переглядати, інколи його неможливо згорнути, він презентує

ще одну, досі маловідому, грань художника – рисунок.

Але це – не підготовчий рисунок до вистав чи ескізи образів. Це щоденник, який радше піднімає

зі свідомого й несвідомого дію та образи,що нестримно рвалися на поверхню.

Це те, що потребує пояснення, розшифрування, історії та відчуття – тут і особливого трактування жанрові сцени, обличчя, спогади та величні ілюзії. Ти підглядаєш за минулим, і, коли спілкуєшся

з Анною Лисик, розумієш першопричини, які зумовлюють цю візуалізацію.

Спочатку я окреслив цей масив як творчість за кулісами, «в шухляду». Однак згодом зрозумів,

що це ще й заготовки на майбутнє, коли художник замикається в майстерні й творить для себе, творить те, на що раніше не вистачало часу.

Втім не судилось здійснити мрії. Хвороба і передчасна смерть поставили крапку на планах

та створили вакуум довкола автора. Світ зупинився від стресу втрати. Втрати, яку важко було оцінити одразу.

Минуло понад 30 років без Євгена Лисика. І ми знову маємо шанс пізнати художника. Поступово розвести концентрат його творчості у виставкових просторах й артикулювати через теми та сюжети, через біографію і спогади, через зрозумілі й неосяжні ситуації.

Основні теми його рисунка стають дороговказом нашої оповіді й допомагають створити новий погляд на генія: війна, спогади про село та дитинство, смерть актора й безліч образів та створення світу

як абсолютну метафору художньої практики автора. Не можу позбутись відчуття, що Євген Лисик був обраним, що художник – це лише земна професія, яка дала йому змогу розкритись у той час, у тому місці. Це не лише талант чи обдарованість – це особлива дія, яка має тривати.

Show must go on!

Я запропонував театральну назву «Драма» і впорядкування виставки в чотирьох просторах-діях

із промовленими темами. Перед очима – експресивний рисунок, де маленький хлопчик на коні вилітає з лісу. Не маю сумнівів, що це сам художник у чистому образі свого дитинства. Коні з’являються у його житті та в спогадах дитинства, і у віщих снах на численних рисунках, і в момент відходу з цього світу. Дивишся на твір і розумієш багатопластовість змісту. Скільки загадок він залишив нам,

і чи маємо ключі до його творчості? Виникає безліч запитань, на які важко отримати відповідь,

коли наближаєшся до великого художника, особливо коли минає час і втрачаються зв’язки з минулим.

Пані та панове, зустрічайте, перед вами – особливий авторитет минулого та сьогодення, шаман або маг Євген Лисик!

Павло Гудімов