scenography.gallery@gmail.com
Днями у Львові відкрився Музей модернізму, де серед майже двох сотень арт-об’єктів, представлені роботи видатного львівського сценографа Євгена Лисика. Галерея сценографії поспілкувалась із мистецтвознавцем, куратором музею Богданом Мисюгою. Говорили про сценографію та її взаємодію із модерністським візуальним мистецтвом, про львівських художників минулого й сьогодення, і, звісно, про сам музей.
А також Зигмунт Бальк, котрий працював у єврейському театрі та у Львівській опері декоратором
(про те, що мало увійти до експозиції – прим. автора). Я дістав сценографію Алли Горської і знаю точно, що це було зроблено у Львові для вистави «Так загинув Гуска» Куліша, бо часом питають, чому киянка Горська увійшла, а деякі львів’яни-сценографи – ні. Сюди не ввійшов Кипріян, тому що бракувало місця. Саме тому ми вирішили обмежитись двома ходами – виставити роботи Алли Горської та Євгена Лисика».
Наприклад, ми не показали період 90-х років, постструктуралізм, бо приміщення невелике.
Насправді, для Лисика треба цілий музей. Нам було важливо виставити його сценографію в контексті модернізму. У нас представлено три цикли сценографії Лисика.
Перший – сценографія до «Сапртака». Для мене це було дуже важливо в історичному контексті.
Коли масово закривали шістдесятників, виходить «Спартак» із оформленням Лисика. Диво, що це тоді взагалі пропустили на сцену.
Другий – «Тіль Уленшпігель», 1977 року. Цей образ повстанця, котрий бунтує проти короля, дуже символічний, адже 1977 рік – пік агресії СРСР у світі.
Останній – сценографія до балету Прокоф’єва «Війна і мир», 1985 року. Здавалось, в основі лише відомий твір Толстого, але там – сцени пекла і апокаліптична образність, що є, до речі, ознакою постмодерну. Це показує, яким крутим був Лисик, бо світовий пік постмодерну – 1984-1985 роки.
Є ще його великоформатна графіка «Ведмідь у клітці», «Мати й дитина», «Самотній рибалка» – це все дуже екзистенційні речі.
до сценографії. Те, що робив Лисик – це новітня антропологія
чи новітній гуманізм, тобто повернення до людини.
Якщо порівняти із герметизмом Звіринського, тобто всі ці закодовані невідомі форми, то тут – дуже багато ренесансних посилів через людину й арістотелівське мислення.
Лисик взагалі дуже добре знав класику і мав добре підвішений язик, тож міг дуже доречно Леніна чи Енгельса процитувати. А із священником, котрий прийшов його сповідати, Лисик обговорював Канта, а не Христа. У нього був до Бога свій шлях.
Був дуже крутий матеріал, але для нього реально не знайшлось місця у Львові. Вся культура – в руках міщан, і ці салонні виставки домінують в усіх національних музеях. Модернізм там не мав місця. Коли я зробив цю виставку в Луцьку, Возняк дуже захотів бачити її у Львові. Єдине приміщення, яке він міг використати, був Музей книги. Ця будова ще й концептуально краще підходила під Музей модернізму. В майбутньому ми плануємо показати цю експозицію у світі, а потім, можливо, перебудувати приміщення та змінити локацію.
