Інсталяція «Зал очікування» від Тіни Гобежишвілі та Аліси Матей на Львівському Квадрієнале Сценографії 2025

На Львівському Квадрієнале Сценографії 2025, в просторі виставки Будинку Головної пошти, Тіна та Аліса представили спільну інсталяцію «Зал очікування». Розповідаємо про художниць та їхню роботу.

🔹 Тіна Гобежишвілі (Tina Gobejishvili)

Сакартвело / Румунія

Випускниця Національного університету театру і кіно імені І. Л. Караджале в Бухаресті, де спеціалізувалася на сценографії. Також вивчала історію театру в Тбіліському державному університеті й нині здобуває ступінь магістра сценографії в Тбіліській державній академії мистецтв.

Тіна співпрацює з театрами у Грузії та Румунії, зокрема з Театром Руставі та Театром Іліауні в Тбілісі, а також із Театром Стели Попеску в Бухаресті та Національним театром Орадя. Наразі працює також із Театром Поті та Театром Ліберті в Грузії.

Остання прем’єра — п’єса Августа Стріндберга «Фрекен Жюлі» у постановці Еви Гвритішвілі, представлена в Театрі Іліауні у 2025 році.

Деякі роботи Тіни можна переглянути на Behance:👉 behance.net/tikogobejis1

Інсталяція натхненна п’єсою «Людина зовні» Вольфганга Борхерта. Режисер — Алекс Іанаш, сценографія — Тіна Гобежишвілі. Вистава, поставлена в Національному університеті театру і кіно імені І. Л. Караджале в Бухаресті, була дипломним проєктом Тіни.

«П’єса розповідає про німецького солдата, який після війни повертається із Сибіру, переживає екзистенційну кризу та відчай, що межує з самогубством. Експресіоністська і сюрреалістична, ця історія стирає межу між реальністю та сном. Серед її персонажів — Річка, материнська присутність, яка символізує Дунай — місце, де багато солдатів свідомо завершували своє життя у водах, насичених бензином. Сценографія побудована навколо цього образу: сцена нагадує висохле русло річки, просочене нафтою, на тлі екстравагантних костюмів персонажів. Такий контраст демонструє, як люди продовжують одягатися, святкувати й жити, ніби нічого не змінилося — навіть стоячи на руїнах апокаліптичного світу. Приїхавши в Україну, ми глибше відчули, наскільки ця п’єса резонує із сучасною реальністю. Ми стали свідками надзвичайної мужності: попри постійну загрозу, люди продовжують жити з гідністю. Вночі, коли лунали сирени, ніхто не панікував — усі просто продовжували своє життя. Ця тиха стійкість, ця відмова відмовитися від нормальності стала виявом сили, що глибоко нас зворушила. Один момент особливо вплинув на суть інсталяції. О дев’ятій ранку в кафе офіціантка відклала подачу кави до завершення щоденної хвилини мовчання за загиблими героями. Коли годинник пробив дев’яту, всі вийшли на вулицю — і вона завмерла. Працівники, перехожі, автомобілі, автобуси — усе зупинилося. Запанувала цілковита тиша, яку порушував лише звук годинника, перш ніж життя знову рушило вперед. Цей глибокий ритуал пам’яті став ключовим елементом концепції інсталяції. З цього досвіду народилася назва — «Зал очікування». Інсталяція уявляє простір, заповнений чорною, нематеріальною речовиною — важкою, задушливою, але невловимою. У центрі — дзеркало, яке змушує глядача зустрітися з власним відображенням. Стільці розставлені так, ніби для очікування, а рівномірне цокання годинника нагадує про ту хвилину мовчання, яку ми пережили в Україні — момент, коли здавалося, що сам час завмер. Проте в кімнаті є велике відкрите вікно, залите світлом — нагадування про те, що навіть у темряві є надія, а час несе обіцянку зцілення.» — Тіна Гобежишвілі

🔹Аліса Матей (Alisa Matei)

Румунія

Аліса закінчила Національний університет театру і кіно імені І. Л. Караджале в Бухаресті за спеціальністю «сценографія», де наразі здобуває ступінь магістра в цій самій галузі. Її вибір сценографії не випадковий — це сфера, у якій творчість поєднується з технічною точністю, а кожен проєкт стає нагодою створювати нові й складні візуальні світи.

Для художниці практична робота має фундаментальне значення:

«Я вірю, що справжнє навчання відбувається через безпосередній досвід — експериментуючи, випробовуючи й адаптуючись до викликів кожної постановки. Саме тому я прагну досліджувати якомога більше сфер цієї галузі — чи то театр, кіно, живі виступи, реклама, дизайн інтер’єру, 3D-рендеринг чи світловий дизайн — адже кожна з них відкриває нові перспективи й сприяє моєму професійному зростанню.Я розглядаю ці “відхилення” не як обхідні шляхи, а як необхідні накопичення. Кожен досвід приносить нові знання, і разом вони формують багатший візуальний словник. Ця універсальність дозволяє мені підходити до будь-якого проєкту з ширшою перспективою й знаходити інноваційні рішення, що поєднують як художнє бачення, так і технічну експертизу.Для мене сценографія — це більше, ніж професія. Це постійна практика дослідження, де кожна співпраця й кожен контекст стають нагодою вчитися, розвиватися і створювати цілісні, виразні візуальні всесвіти.» —  Аліса Матей

📸Фотографії Христини Король.

---

Проєкт реалізується за підтримки Львівської міської ради та Українського Культурного Фонду.