Людмила Нагорна — художниця театру, живописиця, майстриня сценографії та театрального костюма

Людмила Нагорна (1958 р.н.) — художниця театру, живописиця, майстриня сценографії та театрального костюма. Працює також у галузі просторового текстилю й станкового живопису. Її твори неодноразово представляли Україну на всеукраїнських і міжнародних мистецьких виставках. У сценічному мистецтві Людмила Нагорна вміло поєднує глибоке розуміння національної драматургії з тонким художнім баченням сценічного образу.

Художню освіту здобула у Республіканській художній середній школі імені Тараса Шевченка (нині — Державна художня середня школа імені Т. Шевченка), а у 1985 році закінчила Київський художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Її фаховими наставниками були видатні українські митці Данило Лідер та Інна Биченкова.

Професійний шлях у театрі розпочала у 1985 році як художниця-постановниця Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва (Київська опера), а з 1992 до 2020 року обіймала посаду головної художниці цього театру. За роки роботи створила понад сорок вистав у жанрі музичної драми, мюзиклів, балетів і опер, проявивши винятковий талант у роботі з костюмом, простором та музичною структурою спектаклю.

Особливу увагу в її доробку посідають костюми до вистав-бестселерів, які й досі можна побачити на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, зокрема — «Кайдашева сім’я» (режисер Віталій Коляда, сценографія Андрія Александровича, 2008) та «Наталка-Полтавка» (режисер Олександр Ануров, сценографія Андрія Александровича, 2005). Вона також створила візуальне вирішення експериментальних постановок режисера Андрія Приходька «Трагедокомедія о воскресенії мертвих» (2002) та «Каїн» (2003), що були поставлені у фойє Театру Франка. У Молодому театрі реалізувала костюмографію до знакових постановок Станіслава Мойсеєва — «Московіада» (2006) та «Четверта сестра» (2008).

Важливим етапом творчості стала участь у постановці опери «Запорожець за Дунаєм» у Львівському національному академічному театрі опери та балету, що була втілена у 2023 році в межах проєкту Василя Вовкуна «Український прорив» (режисерка Оксана Тараненко, сценографія Тадея Риндзака).

---

На Львівському Квадрієнале Сценографії 2025 Людмила Нагорна представила інсталяцію «Шлях ІДЕНТИЧНОСТІ. КИЛИМОВИЙ КАМУФЛЯЖ».

Проєкт складається з п’яти жіночих образів з тканини з «килимового камуфляжу»:

• Кунтуш – середина  ХVІІІ століття , який відповідає крою жіночих кунтушів цього періоду.

• Юпка – характерний вид верхнього жіночого вбрання кінця ХІХ століття, яка з має 7 вусів (клинів) по спинці. 

• Юпка  утеплена – її можна віднести до початку ХХ століття, яка має 11 вусів (клинів) по спинці.

• Юпка коротенька – в проєкті відповідає кінцю ХХ – початку ХХІ століття, яка має 5 вусів (клинів) по спинці. Крій трохи модернізований, з огляду на ритм життя.

• Бронежилет –  з вставками «килимового камуфляжу» символізує наш час, в який ми живемо, боремось, кожний там, де він є.

Український килим перетворений на камуфляж – тканина, яка лягла в основу проєкту. Народний килим взяв на себе захисну функцію. 

Ідентифікація відбувається через  тканину, яка складається з колажу традиційних українських килимів, трохи змінених в кольорі, для того,щоб перетворити яскравий народний килим на камуфляж, на захист.