14 травня 2021 Нарешті запрезентували та відкрили
виставку «Театр Олени Богатирьової» присвячену творчості визначної української художниці-постановниці, художниці по костюмах, театральної режисерки, авторки інсценізацій та театрознавчині.

До експозиції увійшли театральні ескізи, створені в 1990-х – 2014 році, що зберігаються в родині художниці. Дивовижні образи сценічних персонажів представляють ескізи сценічних костюмів. Самодостатні твори шляхетної образотворчої культури, вони містять й точну, опрацьовану в деталях інформацію для досконалого втілення авторського задуму – від пошиву костюму до потужної «підказки» актору у процесі створення образу.
Втілені задуми художниці на виставці демонструють костюми з вистави «Така її доля» за поезією Т. Шевченка, люб’язно надані Національним академічним драматичним театром ім. І. Франка.
Глядачі виставки мають можливість ознайомитись з архівними фотографіями та відеозаписами вистав. Зокрема з відеодокументацією однієї з програмних робіт Олени Богатирьової – «Кассандри» за Лесею Українкою та Г.Е. Носсаком, де вона виступила авторкою ідеї, сценічної редакції, пластики, костюмів та режисеркою (Експериментальний театр НАУКМА, 2002).

Як єдина авторка-постановниця, об’єднавши ролі режисерки і художниці, Олена Богатирьова створила шість вистав, до кількох написала інсценізації та зробила переклади. Взагалі брала участь у постановці майже 70 спектаклів. І навіть тоді, коли Олена була тільки художницею по костюмах, вплив її рішення завжди був визначальним, бо костюми виразно уособлювали її чітке формулювання концепції постановки і абсолютно точне бачення у цілому образу вистави.
Олена Богатирьова (1963-2017) вважала театр найважливішим з усіх видів мистецтва. В інтерв’ю відомій театрознавчині і близькій подрузі Ганні Липківській для львівського журналу «Просценіум» вона казала: «Коли я бачу щось гарне, доцільне, внутрішньо точне, то перша спонтанна реакція – „ о, це театр!” Таке відчуття може виникнути від витвору скульптури, архітектури, музики, від побутової ситуації або людського обличчя...

Театр – це можливість матеріалізації краси, що виникає внаслідок порухів душі. Для мене це єдине місце, де можна робити те, що попадає в людські серця навпростець. Тому що театр – це єдине мистецтво, де як носій інформації задіяна жива людина.
Театр – це те, що існує.
В театрі актор виходить за лаштунки і продовжує бути такою ж самою живою істотою, що й на кону. І саме ця, так би мовити, „субстанція”, ця сутність, що в існуванні актора-персонажа і персонажа-актора перетікає з одного часу-простору в інший, зі сцени в життя і навпаки, - це і є те диво, яке вирізняє театр серед інших мистецтв». («Просценіум». 3(10)2004).
куратори: Ірина Несміянова та Олександр Савицький