«УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ КОСТЮМ
ХХ-ХХІ СТ. ЕСКІЗИ»
Стаття опублікована в виданні PROтеатр
текст Богдана Поліщука
Що це за видання, чим воно цікаве та важливе, як воно виникло,
яка доля його чекає.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Виникнення ідеї створення книжки про український театральний костюм можна починати розповіддю про ще ті часи, коли я був студентом, чи то з пізнішого періоду, коли я прийшов до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України із проханням відфотографувати деякі ескізи сценографів з фондової колекції музею. Але випадок, який власне став безпосереднім поштовхом – це поїздка команди Галереї сценографії на Празьке квадрієнале сценографії 2019. Власне тоді невеличким галерейним десантом у складі Олега Онещака, Юлії Глушко, мене й друга нашої галереї Олега Татаринова ми приїхали у Прагу на цю культову в сценографічних колах міжнародну подію.
Серед всього іншого увагу привертала експозиція й крамничка видань присвячених сценографії й костюму. Це були книжки з усього світу. Десятки художніх альбомів, наукових праць, каталогів, щоденників чи біографій, монографій демонстрували, що сьогодні видається чимало книг паперових, якісних, цікавих, присвячених такій, здавалося б, нішовій темі. Америка, Німеччина, Чехія, Британія, Японія, наші ближні сусіди й, звичайно, Росія - десятки країн. Але вразило те, що Україна не була представлена жодною книжкою. Тобто на великій міжнародній події, в книгарні, яка приваблює фахову й цільову аудиторію цілого світу не знайшлося жодного видання, яке б могло познайомити з українським мистецтвом, презентувати Україну в позитивному ключі, запрезентувати нас як країну з потужною театральною традицією і культурою.
Власне, після цієї поїздки ідея видання книги присвяченої українській сценографії набула для нас нової актуальності, з’явилася чітка мотивація. І було прийнято рішення командою нашої Галереї братися за лупання цієї скали. А там як Бог дасть.

ВІРА, ЗНЕВІРА Й РІШЕННЯ
Зрештою, почався водночас і найцікавіший, і найскладніший період. З одного боку збиралася команда, прописувалася концепція, відбувалися перемовини, зустрічі, листування з мистецтвознавцями, музеями, родичами окремих художників для формування концепції й наповнення видання. Паралельно з цим писалися листи, відбувалися розмови з різними установами, грантовими фондами й потенційними меценатами. Це був тривалий дворічний період, у підсумку якого ми мали розроблену концепцію й проєкт книжки і не мали жодної реальної фінансової підтримки для її реалізації. Власними силами Галерея сценографії змогла видати набір подарункових листівок «Український театральний костюм ХХ – ХХІ ст.». Він став своєрідною пробою пера, перевіркою зацікавленості аудиторії, зібраної команди й правильності нашого концепту.
Віра в те, що видання є насправді важливим проєктом не тільки для Галереї сценографії та наших партнерів, але й для всього українського мистецького простору гріла душу, а від відсутності фінансової підтримки для його реалізації шкірою бігли мурашки.
Зрештою, в той час, як віра змінювалася зневірою, ми дійшли того моменту, коли на часі для Галереї сценографії стала планова робота над реалізацією Львівського квадрієнале сценографії. Ще один наш складний але надважливий проєкт, спрямований на підігрівання мистецьких та комунікаційних процесів в просторі українського театру та налагодження професійних міжнародних зв’язків у галузі сценографії.
Фестиваль Львівське квадрієнале сценографії 2021, тема якого була Еволюція крізь революцію, отримав підтримку Українського культурного фонду та Львівської міської ради, а видання «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ескізи» цілком органічно стало частиною партнерського, з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, спецпроєкту цьогорічного Квадрієнале.

ІДЕЯ ТА КОНЦЕПЦІЯ
Книжка для того, щоб закохувати в українське мистецтво. Саме така ідея лягла в концепцію цього видання.
Ми розуміли, що навряд зможемо реалізувати кілька десятків видань, щоб повною мірою презентувати українську сценографію на наступному Празькому квадрієнале. Тому вирішили спробувати зробити книжку, яка б презентувала нас людині, яка нічого не знає про український театр чи мистецтво, із максимально позитивного боку, зацікавлювала, провокувала дізнатися більше.
Ми вирішили продемонструвати, що українська сценографія й театральний костюм зокрема має блискуче минуле, потужну традицію й цікаве, актуальне, варте уваги сьогодення. Український театральний костюм як складова українського театру, невід’ємна частина українського мистецтва – яскраво демонструє самодостатність і сформованість нашої культури, цілком автентичної, водночас сучасної, новаторської у кожен з історичних періодів.
Ескіз театрального костюму – це той матеріал, який цікавий і з точки зору театрального мистецтва, і як твір мистецтва графічного. Ескізи є не тільки презентабельними в розумінні промоції українського мистецтва, вони також є тими мистецькими артефактами світу театру, які поєднують його із загальною історією мистецтва. Саме ескізи театральних художників є тими експонатами, які можна зустріти у експозиціях художніх музеїв, на виставках в галереях чи на аукціонах творів мистецтва.
Сто років українського театрального костюму – це спроба структурувати й сформувати певне бачення тяглостей і процесів розвитку українського мистецтва, допомогти виявити впізнавані й об’єднуючі риси, які можуть характеризувати нашу культурну національну ідентичність.
Оскільки на сьогодні в Україні такого плану видань присвячених театральному костюму фактично не існує в публічному просторі, то ми також мали на меті створити книжку, яка може слугувати допоміжним матеріалом у навчальному процесі для студентів та викладачів профільних вузів, таких як Національна академія мистецтв та архітектури, або Львівський національний університет ім. Івана Франка чи той же Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, які випускають сценографів, мистецтвознавців, театрознавців та режисерів.
Якісний сучасний дизайн, якісний друк та формат ошатного видання також стали важливою частиною концепції. Адже це також безпосередній важіль впливу на свідомість аудиторії: якісно видана книжка презентує вартісні речі. Книжка, яку приємно взяти до рук і гортати – приваблює, вона викликає довіру й повагу до самого предмету про який в ній ідеться. Саме в цьому Галерея сценографії зацікавлена як організація.
Співпраця з видавництвом Олександра Савчука та друкарнею «Майстер книги» в цьому плані відіграла далеко не останню роль. Тут команда Галереї сценографії може хіба щиро подякувати за досвід вдалої й конструктивної співпраці.

КОМАНДА, АВТОРИ, УПОРЯДНИКИ
Звичайно, така ідея потребувала формування відповідної команди для її реалізації.
Насамперед варто сказати, що без Олега Онещака та Юлії Глушко це видання ніколи б не реалізувалося, адже менеджерська й організаційна робота – це те, що робить мрії реальністю. Саме завдяки тому, що в команді Галереї сценографії є чіткий розподіл сфер діяльності (водночас ці сфери об’єднанні однією ідеєю), такі проєкти стають можливими. Юля Глушко – та менеджерка, яка готова вкладатися і ризикувати задля реалізації стратегії Галереї сценографії, для того, щоб ми розвивались і відкривали нові можливості. Думаю, це можливо тільки коли професійність поєднується із довірою.
Результатом цього є підтримка видання «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ескізи» Українським культурним фондом та Львівською міською радою. Книжка стала частиною Львівського квадрієнале сценографії, увійшовши в спецпроєкт, який складався з видання книги, презентації книги в рамках Львівського квадрієнале, виставки театрального костюму в партнерстві з Музеєм театрального музичного та кіномистецтва України в залах Палацу Потоцьких у Львові, кураторських екскурсій та лекцій в рамках цих подій.

Таке видання потребувало фахової команди. Саме тому до роботи було запрошено трьох авторитетних дослідниць українського мистецтва, які є авторками численних статей, монографій, тематичних видань. Важливо було знайти мистецтвознавців, які фокусуються саме на темі української сценографії, театрального костюму.
Кандидатка мистецтвознавства Олена Ковальчук, окрім наукової роботи в Інституті проблем сучасного мистецтва, викладацької діяльності в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, є авторкою низки статей та видань присвячених українській сценографії, серед яких книжка «Сценографія. Пошуки власної естетики 1920-2020» видавничого дому «Антиквар» 2019, та «Сценографічна практика у просторі 20 століття. Київські реалії видавництва «Фенікс» 2019. В нашому виданні пані Олена стала однією з упорядниць та авторкою тексту «Фундатори та реформатори українського театрального костюму» до його першої частини.
Кандидат мистецтвознавства Лілія Волошина, обіймаючи посаду завідувачки Музею імені актриси Марії Заньковецької, багато років досліджує українську сценографію 20 століття, спостерігає за сучасними процесами української сценографії. Є авторкою численних статей, інтерв’ю, досліджень творчості київських сценографів. Віднедавна є кураторкою Трієнале сценографії ім. Данила Лідера. Пані Лілія неодноразово співпрацювала з Галереєю сценографії як лекторка й мистецтвознавиця. Зокрема в рамках Українського павільйону, організованого Галереєю сценографії на Тбіліському бієнале сценографії, представляла Україну на міжнародному онлайн-симпозіумі. А також стала кураторкою освітньої програми й міжнародного онлайн-симпозіуму на Львівському квадрієнале сценографії 2021. Пані Лілія стала однією з упорядниць нашого видання та авторкою тексту «Нові візії. Пошук самоідентифікації» до його другої частини.
Доктор мистецтвознавства Ольга Лагутенко, завідувачка кафедри мистецтвознавства Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, дослідниця української графіки. Серед публікацій: книжки видавництва «Грані-Т» «Українська графіка першої третини XX століття» видавництва 2006, «GRAPHEIN. Графіки. Нариси з історії української графіки ХХ століття» 2007, «Українська графіка ХХ століття» 2011. Пані Ольга працювала над вступним текстом «Найризикованіші експерименти в пошуках нової образності» для нашої книжки. Її участь в підготовці видання важлива саме з огляду на те, що вона пропонує розглянути театральний ескіз, як графічний твір мистецтва.
Ще однією упорядницею та важливою учасницею підготовчого процесу видання є також Тетяна Руденко – головна зберігачка фондів Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Пані Тетяна має величезний досвід підготовки якісних видань та виставкових проектів, в яких бере участь Музей. Велика частина ескізів представлених у нашому виданні знаходиться саме у музейній фондовій колекції, якою завідує пані Тетяна. Саме її обізнаність та глибоке занурення в матеріал допомогло створити таку потужну підбірку ілюстративного матеріалу книжки. Також у книжці є невеличке вступне слово Тетяни Руденко «Сценографія з Театрального музею».
Тож зібравши таку колегію, ми мали можливість узгодити вражаючий гурт авторів та їхніх робіт. Це було непросто, адже вмістити всіх в один невеликий альбом неможливо, і навіть у кожного відібраного автора вибрати лише кілька ескізів із десятків чудових робіт – завдання не з легких.

ІМЕНА, ВІДБІР, ПРИНЦИПИ
Федір Кричевський
Було кілька принципів, якими упорядники керувалися в цьому процесі. Художники представлені в книжці мають бути знаковими для загального мистецького процесу свого часу.
Так одними з перших у підбірку увійшов
Василь Кричевський – як один з перших професійних театральних художників українського театру, рушійна сила багатьох мистецьких процесів в Україні початку 20 століття, вчитель цілого покоління потужних українських художників різних галузей мистецтва. Художник,
з ким безпосередньо пов’язане виникнення українського сучасного мистецтва.

Олександра Екстер, Анатоль Петрицький, Вадим Меллер – троє художників, які стали стовпами українського авангарду в театрі. Їхній вплив на розвиток тогочасного театру неможливо оминути. Спілкування й співпраця з такими потужними особистостями як Лесь Курбас, Броніслава Ніжинська формували стиль і концепцію цілої епохи українського мистецтва, при тому вони є тими художниками, кого можемо вважати візитівкою українського мистецтва у світі. Олександра Екстер й Вадим Меллер започаткували власні мистецькі школи, що дає можливість сприймати їх не тільки як особистостей, але і як певний феномен доби.

Євген Лисик – представник іншої епохи, художник, якого можна назвати титаном та генієм. Творчість Євгена Лисика настільки вирізняється на тлі своєї епохи, що ставить його в єдиний ряд із митцями найвищого ешелону. Величезна кількість реалізованих робіт, масштабність, яскрава індивідуальна манера малюнку, пробивна виразність його експресивних образів просто не дозволяють оминути його в подібному виданні. До того ж з Євгеном Лисиком сьогодні переважно асоціюють масштабні писані задники до оперних і балетних постановок, але костюм займав в його творчості не менш важливе місце, і ми хотіли наголосити на цьому.

Федір Нірод, якого сьогодні ми вважаємо класиком української сценографії, також втілює й уособлює в собі цілий стилістичний і концептуальний пласт в історії українського театрального мистецтва. Ми були зацікавлені представити художників різних епох і регіонів, а також нам видалося важливим продемонструвати присутність в українському мистецтві творчих династій, і в такому контексті розміщення в одному виданні роботи Федора і Ярослава Ніродів виглядає дуже доречною. Тим більше, що обидва художники є важливими постатями в мистецькому процесі, і підібрані ескізи є роботами найвищої мистецької якості, цікаві і як фіксація задуму театрального рішення, так і як блискучі зразки графічної майстерності.

Федір Кричевський
Так само у виданні можна побачити ескізи костюмів Федора Кричевського, які люб’язно надав Національний художній музей України, в якому вони зберігаються. Хоч Федор Кричевський увійшов в історію українського мистецтва здебільшого як живописець, його з’ява в театрі також стала важливим тембром в партитурі народження національного стилю. Театральні ескізи Федора Кричевського, не зважаючи на свою неймовірну цікавість, не дуже відомі загалу, тож ми скористалися можливістю, щоб звернути на них більше уваги. Присутність у виданні робіт Василя й Федора Кричевських спрацьовує на формування повнішого й більш сучасного образу українського мистецтва, дозволяє продемонструвати, що український театр не такий однобокий і зовсім не провінційний. Український модерн та модернізм є цілком відповідною противагою того провінційного образу нашого театру, який нав’язувався роками радянським режимом.
Окремою сторінкою в мистецтві України є творчість покоління шістдесятників. Ми хотіли представити цю альтернативну до загальної сірої радянської соцреалістичної маси, показати, що вона була присутня
і в мистецтві театрального костюму.

Людмила Семикіна – одна з тих, хто заслуговує на увагу і як мисткиня, і як діячка. Свого часу, зазнавши утисків з боку радянської влади за підтримку українських дисидентів, вона, все ж, є цілком реалізованою художницею. Вона змогла запропонувати сучасний і концептуальний підхід до роботи з костюмом, перетворюючи його на вражаючі самодостатні арт об’єкти. При тому Людмила Семикіна, як і брати Кричевські, пов’язувала свою творчість безпосередньо з Україною, з її утвердженням на культурній мапі світу.

Також ціла низка художників, які увійшли до першої частини видання цікаві і як непересічні особистості свого часу, і як художники, які ставали обличчям своєї епохи, і, звісно, як автори ефектних, майстерних і мистецьки цікавих ескізів.


Олександр Хвостенко-Хвостов, Борис Косарєв, Валентин Шкляїв, Моріц Уманський – художники, які піднесли театральний костюм на рівень високого мистецтва. Кожен з цих художників заслуговує на видання персональних художніх альбомів. Кожен із запропонованих у нашому виданні ескіз вартий уваги і окремої аналітичної статті.

Друга частина видання презентує сучасних сценографів. Художники, які сьогодні продовжують малювати ескізи костюмів, сприймаючи їх важливою мистецькою частиною своєї роботи.


У своєму тексті Лілія Волошина згадує Данила Лідера, як сценографа, з яким пов’язана ціла плеяда сучасних українських художників. Ескізи самого Данила Лідера у видання не увійшли, адже саме сценографія простору була визначальною в його творчості. Костюм займав важливе місце у творчості деяких його учнів. Андрій Александрович-Дочевський, Марія Левитська, Наталя Рудюк, Людмила Нагорна, Олег Татаринов – сценографи, які презентують у виданні так звану школу Лідерані Лисикам).


Кожен з цих художників досяг найбільшої реалізації в українському театральному просторі. Це головні художники потужних державних і національних театрів, які здійснили величезну кількість постановок у співпраці із знаковими режисерами нашого часу. При цьому кожен з них має свій стиль і почерк, впізнаваний не тільки на сцені, але й в їх ескізах. Також хочеться додати, що сценографи цього покоління є тими, хто ще вмів малювати, й майстерність приваблює до їхніх ескізів не менше, ніж сам концептуальний задум рішення костюму.

Оглядаючи зібрані до купи ескізи цих художників, відчувається дихання українського театру ХХ століття. Підбираючи їхні роботи, ми намагалися, щоб кожна розгортка аркушів книги була цікавою та несподіваною, демонструвала різноманіття, яке характерно цьому періоду. До того ж ми намагалися підібрати ескізи створені у різні роки й для театрів різних регіонів України, представити костюми до балетів, опер, драматичних і музично-драматичних вистав.

Ще кілька художників, які увійшли до книжки, але стоять певною мірою осібно – це художники, які не є безпосередніми учнями Данила Лідера. Шлях кожного з них цікавий. Ескізи Олени Богатирьової цікаві своєю яскравістю, підкресленою театральністю й впізнаваним авторським стилем і технікою. Зрештою, активна учасниця виставок, авторка цікавих театральних проєктів, свідома національної позиції художниця привертала увагу ще за життя. Сьогодні вже мистецтвознавцями почалися дослідження її творчої спадщини.

Олександр Білозуб сьогодні є головним художником Національної оперети України. Художник і режисер з великим досвідом, чиї роботи представлені як в Україні, так і за кордоном. Художник масштабних технологічних проєктів, при тому малювання ескізів є органічною складовою його творчості. Є фігурою в середовищі сучасної української сценографії, яку не можливо ігнорувати.

Алія Меженіна (Байтенова) – представниця молодшого покоління активно працюючих сьогодні сценографів. Серед молодого покоління сценографів не так легко знайти художників, які приділяють достатньо уваги ескізам костюмів. Наше видання ж сфокусоване саме на ескізі. Алія Меженіна активно працює у жанрах музичного театру, художниця по костюмах Національної оперети України, співпрацює з Харківським театром опери та балету та іншими театрами України. Активна учасниця виставок сценографії та різноманітних мистецьких проєктів.

Ну, і Богдан Поліщук. Щоб самому не коментувати свою присутність на сторінках цього видання, наведу лише невеличку цитату з тексту Ольги Лагутенко:

«Богдан Поліщук, працюючи над костюмами для вистави Володимира Кучинського «Благодарний Еродій», визначеної як «чудний глум на одну дію за Григорієм Сковородою», створює в ескізі образ мавпи Пишек, що магнетично тримає увагу своєю фантасмагорією. У графічному ескізі все є чудернацьким: забинтоване обличчя з прорізями для очей, які наче пробуравлюють поглядом, величезний рожевий рот-паща, на голові замість капелюха волинка й металевий обруч, закритий на величезний замок. Червоні стопи, червоний торс, червоні губи рифмуються з червоною мордою на сідницях – чому така відвертість? У добу середньовіччя в мистецтві книжкової мініатюри Європи образ мавпи був уособленням гріховної плоті й спокуси. У Б. Поліщука цей образ поєднує гламурність й звабливість, феєричність й огиду. А естетично – в ньому виблискує бодлерівська «краса зла».

Окрема тема – кількість ескізів від одного художника у виданні. Вона ніяк не пов’язана із визнаністю, впливовістю чи ще якимись регаліями художника. Так Олександра Екстер представлена двома ескізами, а Анатоль Петрицький десятьма, Василь Кричевський двома, а Євген Лисик вісьмома.

Це пов’язано одразу з кількома факторами. Можливістю якісно відфотографувати роботи (так деякі ескізи художників, які ми розглядали до публікації зберігаються поза доступом, а наявні фотографії зовсім не поліграфічної якості), виразною стилістичною різноманітністю ескізів до різних вистав (скажімо, ескізи Анатоля Петрицького представляють дуже різні етапи його творчості, з якими пов’язано й зміни стилів, у яких він працював. Так «Вій» – це футуризм, «Турандот» – конструктивізм, а «Тарас Бульба» – фактично український модерн на основі барокових мотивів), впізнаваністю й забутістю окремих ескізів (так, скажімо, хотілось представити більше ескізів Євгена Лисика, адже його ескізи костюмів незважаючи на свою значимість та відоме ім’я самого автора майже не публікувалися, деякі з них певно публікуються чи не вперше. Оскільки на сьогодні вони зберігаються у родинній збірці, то ми вважали за потрібне скористатися з розумом можливістю доступу до них. За що щиро дякуємо Ганні й Оксані Лисикам).

ЯКА ЇЇ ДОЛЯ І ЩО ДАЛІ ?
За умовами грантової програми Українського культурного фонду, надрукований наклад книжки «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ескізи» в 400 примірників, мав бути розповсюджений безкоштовно цільовій аудиторії, профільним організаціям та бібліотекам.
Власне саме це і відбулося. 400 примірників розійшлися лише за кілька тижнів, шляхом розповсюдження на презентації, яка відбулася у Львові в рамках Львівського квадрієнале сценографії 2021, та за допомогою відкритої заявки на отримання книжки на Facebook сторінці Галереї сценографії. Окрім фахової аудиторії й авторів, книжку отримали й бібліотеки зацікавлених театрів, навчальних закладів, музеїв, мистецьких центрів. А також ціла низка публічних бібліотек різних міст України. Взагалі географія розповсюдження книжки доволі широка – це Київ, Львів, Миколаїв, Черкаси, Ковель, Чернівці, Харків, Хмельницький, Рівне, Запоріжжя, Полтава, Ужгород.
У планах Галереї сценографії представити книжку на Празькому квадрієнале сценографії 2023, Тбіліському бієнале сценографії 2022, Трієнале сценографії ім. Данила Лідера 2022 та інших важливих подіях для мистецтва сценографії й театру.
Отримавши десятки дописів вдячності і схвальних відгуків від тих, хто отримав книжки, ми передбачаємо в майбутньому, якщо інтерес до видання не зменшиться, додрукувати лімітований наклад. Така нагода може з'явитися вже у новому 2022 році.
Також ми розглядаємо можливість видання наступної книжки і навіть запуск мініатюрної серії видань, присвячених українській сценографії. Звичайно, це може стати можливим тільки при потужній фінансовій підтримці проєкту. Але досвід видання книжки «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ескізи» показує не тільки потрібність такої ініціативи, але й є хорошим зразком наших можливостей.
Слідкуйте за подіями Галереї сценографії, ми готуємо багато цікавого для вас!

Співупорядник видання «Український театральний костюм ХХ-ХХІ ст. Ескізи», співзасновник Галереї сценографії та Львівського квадрієнале сценографії, художник, режисер.

Богдан Поліщук

Текст взято з ресурсу PROтеатр

Made on
Tilda