16 грудня у Галереї сценографії (Городоцька, 36) Театр Лесі Українки.

«ДАМА БЕЗ КАМЕЛІЙ»
/ескізи костюмів 30 років по тому/
30 років тому в 1991 році в театрі імені Лесі Українки в Києві Романом ВІКТЮКОМ була поставлена вистава «Дама без камелій» за п’єсою англійського драматурга Т.Реттигана.
Ця виставка як реквієм-спогад про легендарну виставу, в якій були задіяні видатні актори: Ада РОГОВЦЕВА, Лариса КАДОЧНІКОВА, Людмила ПОГОРЄЛОВА, Ольга СУМСЬКА, Олег ІСАЄВ, Евген ПАПЕРНИЙ, Ксенія НІКОЛАЄВА, Станіслав МОСКВІН, Володимир ЗАДНІПРОВСЬКИЙ, та представляє частину того скарбу, який залишився після списання вистави, а саме: ескізи костюмів до спектаклю «Дама без камелій», що були створені сценографом Андрієм АЛЕКСАНДРОВИЧЕМ-ДОЧЕВСЬКИМ, декілька світлин з реалізації проектів костюмів. Ця виставка є своєрідним подарунком пану Маестро – Роману Григоровичу ВІКТЮКУ до 85-річчя!
На виставці, також, представлені плакати Андрія АЛЕКСАНДРОВИЧА-ДОЧЕВСЬКОГО до вистави «Священні чудовиська», що була поставлена Романом ВІКТЮКОМ в тому ж театрі за п’єсою Жана КОКТО в 1988 році, а в другій редакції – в антрепризі Ади РОГОВЦЕВОЇ в Театрі на Подолі в 1995-му.
Упорядники виставки хотіли представити в експозиції оригінали костюмів, але, на жаль, після приходу в 1994 році нового керівництва в театр імені Лесі Українки всі вистави Романа ВІКТЮКА – «Уроки музики», «Священні чудовиська», «Дама без камелій» - були списані, а костюми передані в Театр на Подолі для антрепризи Ади Миколаєвни, і доля їх губиться в часі.
Хочеться додати тільки роздуми самого Маестро!

Роман ВІКТЮК:
«Я вважаю, що нинішній час вимагає, щоб у виставі було кілька змістовних пластів. Одна частина публіки стежить тільки за сюжетом, інша - за формою, за естетикою. Повинно бути кілька «поверхів»: суто сюжетний, етичний, естетичний. Повинна бути блискуча, немов дорога цукерка, форма, під цим блискучим папірцем - смачні «карамель», «шоколад» тощо. А вже всередині цієї привабливої ​​цукерки - «отрута», яка нам потрібна. Відомо, що отрутою при точному дозуванні можна лікувати багато різних хвороб ...
Як це буває в телебаченні завдяки знаменитому 25-го кадру, який вводить в підсвідомість ту чи іншу інформацію, ми даємо глядачеві той зміст, заради якого і створювали цю «цукерку». В кінці вистави у глядача повинен бути емоційний стрес. Коли це відбувається, публіка довго не відпускає акторів, не розуміючи, що вона аплодує собі - тим внутрішнім змінам, які в ній відбуваються ...
Цивілізація зробила так, що масова публіка (щоб не казати «народ») вимагає розваг, хоче слухати примітивні ритми бубна, а не високу класику. Квитки тепер стали дорогими з огляду на появу плебсу нового сорту. Цей плебс багатий грошово, але бідний духовно. Він може собі дозволити після ситної, багатої вечері прийти в театр на півтори-дві години - більше вони не витримують - і стимулювати травлення концертом чи розважальним видовищем. Серйозні філософські проблеми їх не цікавлять. Тому зараз в мистецтві ситуація трагічна, воно повністю залежить від потреб плебсу. »
(Газета «День», Роман ВІКТЮК: Я багатий душею, 29 грудня 2010)
Закінчити реквієм хотілося словами Юлії Пятецької:
«Любимов, Ефрос, Висоцький, Васильєв, Віктюк, Муратова. І тебе заливає жалістю в найвищому, трагічному сенсі, по всіх цих Героях Поразки ».