Анна Липківська, кандидат мистецтвознавства, професор КМАЕЦМ про Lviv Quadriennale of Scenography: Preview

​

Фестиваль сценографії — з того «джентльменського набору» мистецьких заходів, який, очевидно, повинна мати кожна країна, що претендує на статус сучасної та культурної. Але в Україні такого фестивалю усі роки Незалежності не було — аж доки, як водиться, з’явилася людина/команда (тобто Олег Онещак і його однодумці), котрій чомусь видалося конче необхідним створити його — винятково за власною ініціативою. І уже по тому в процес включилися і державні інституції. Для такого проекту, звісно, треба було спершу створити майданчик — теж, власне, на ентузіазмі.

Нині він є, його діяльність набирає обертів — це унікальна Львівська галерея сценографії, для якої заявлений у назві «профіль» є програмним (на противагу багатьом разовим-спорадичним виставкам, котрих в Україні багато). Важливо, що практику на фестивалі поєднали з теорією — лекцією-зустріччю з мистецтво/театрознавцями, присвяченою етапам розвитку вітчизняної та європейської сценографії, від Екстер та Петрицького — до активного залучення новітніх цифрових технологій на сучасному етапі, яке викликає багато думок та дискусій. А щоб ясно стало, як надалі розвивати театр і хто за це має платити, організатори влаштували в рамках фестивалю також дискусію на тему: «Сучасні Медичі. Для чого бізнесу вкладати в культуру?». Та головними на фестивалі природно стали все ж художники. Євген Лисик, Тадей та Михайло Риндзаки, Володимир Карашевський, Олександр Білозуб, Дарія Зав’ялова, Богдан Поліщук, Володимир Стецькович, Олег Татаринов, Ольга Гнатюк, Олексій Хорошко — такий набір імен, від корифеїв до молоді, мали б за честь залучити організатори будь-якої виставки. А тут вони, до того ж, постають не статично, а в русі та в різних просторах, часто геть незвичних і таким чином «театралізованих»: Лисик в інтер’єрі церкви Іоанна Хрестителя, костюмоване дефіле Поліщука у костелі під орган, флейту, вокал і поезію Г. Чубая, лабирінт виставки Білозуба, де за кожним поворотом — якась несподіванка, костюми Зав’ялової та Гнатюк, «Слово і голос» та «курбасівці» — серед інсталяцій Карашевського і КО у колись промислових ангарах на FestRepubliс… Все це — перетини та діалоги, що породжують інші змісти, нові відчуття, зрештою — нові контакти і перспективи. Театр за межами театру, історичні та модернові будівлі та інтер’єри, які стають не лише локаціями для сценографії, але й самою сценографією, з’єднання поколінь, різноманітність стилів, фактур, ідей — це те, що і є Lviv Quadriennale of Scenography: Preview. І виникає лише одне питання: якщо таке «перев’ю», то яким же стане сам фестиваль?!