.png)
Львівське Квадрієнале
Сценографії 2025.
Точка змінює простір
📅 Експонування: 26 вересня – 12 жовтня 2025 року
📍 Локація: Zenyk Art Gallery (третій поверх), вул. Шота Руставелі, 7, Львів
Експозиція сфокусована на мистецтві сценографії і пропонує максимально широко розсунути межі його сприйняття. Фактично сценографія сьогодні – це всі можливі прояви візуального мистецтва в царині сценічного дизайну і навіть більше: візуальної складової перформативних мистецтв по за класичним сценічним майданчиком.
В центрі нашої уваги художники, які працюють над створенням театральних вистав, костюмів, перформансів та мистецьких проєктів які поєднують простір з дією або іншими медіа.
Відкритість до нового не заперечує традиційного. Адже рівність у різності – це принцип, який лежить не лише в соціальній чи політичній площині на шляху демократизації та побудови екологічного суспільства, але також є актуальним і для сучасного культурного процесу.
Ця камерна експозиція не тільки презентує самобутніх професійних митців з України, Литви й Австрії, але й демонструє всю різноманітність і багатогранність самого мистецтва СЦЕНОГРАФІЇ.
ТЕАТРАЛЬНІ МАКЕТИ
І сьогодні художники їх створюють в процесі роботи і підготовки вистави, не дивлячись на всі можливості комп’ютерних технологій. Створення театрального макету це не лише про майстерність і деякі специфічні технологічні особливості, це також про фіксування, першу матеріалізацію візії митця.
В макеті тендітна ідея зіштовхується з грубою реальністю нашого матеріального світу і проходить випробування на життєздатність.
На виставці представлені макети Сергія Ридванецького, Даниїли Колот, Олега Татаринова, Юлії Зауличної – професійних художників і художниць, авторів численних постановок на сценах національних і муніципальних театрів України. Кожен з них має власний авторський почерк, досвід співпраці із популярними й потужними режисерами. Анна Машковська, Анастасія Савченко – наймолодші учасниці виставки. Художниці вже встигли розпочати професійну діяльність та реалізувати постановки на сценах державних театрів, поєднуючи це з навчанням в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури України.
ТЕАТРАЛЬНІ КОСТЮМИ
Оригінальні театральні костюми, які є невід’ємною складовою візуального рішення вистави і акторського образу-персонажу, можуть цілком сприйматись як самодостатні мистецькі об’єкти.
Дякуючи партнерству з Литовським музеєм театру, музики і кіно та сприянню Литовського Інституту Культури, ми маємо можливість представити в експозиції оригінальні костюми семи провідних дизайнерок одягу й театрального костюму Литви, чиї роботи дійсно цікаві як образним так і конструктивним рішенням.
Сандра Страукайте, Рената Вальчик, Вальдемара Ясулайтите, Довіле Гудачюскайте, Нерінга Кершулите, Біруте Укрінайте, Юлія Скуратова – працюють в різних напрямках охоплюючи оперу, вистави театру ляльок, драматичні постановки, перформанси й фешн дизайн.
Бачимо наскільки кожна з художниць індивідуальна в своїй творчості. Наприклад, якщо костюми Сандри Страукайте монументальні, насичені потужною енергією, то представлений на виставці костюм Ренати Вальчик має зовсім інакшу природу. Це гра з підсвідомістю і психологією, це гра чудова у своїй точності й витонченій простоті.
Демонстрація робіт одразу семи авторок дає можливість скласти загальне уявлення про актуальні характерні риси й стан мистецтва костюму в литовському театрі.
Цікавою і цінною є можливість провести паралелі із українським театральним костюмом, що допомагає зробити представлені в експозиції роботи українських художниць.
Ми можемо помітити чимало спільного але й певні відмінності в підході українських та литовських художниць. Але в обох випадках впадає велика різноманітність засобів виразності, які є в їхньому арсеналі й активно використовуються ними в роботі. Мова про увагу і гру з фактурами матеріалів, використання різноманітних технік декорування, пошуки нестандартних конструктивних рішень у створенні виразних об’ємів і силуетів. Та головне - костюм у кожному випадку є втіленням найціннішого й найцікавішого - оригінальної авторської ідеї й меседжу.
В театральних костюмах можна вловити певний гумор, який звичайно є проявом індивідуальності. І в кожної з авторок це проявляється по різному, від гротесковості до вишуканої ледь помітної іронії.
Якщо Люба Душина в костюмах поєднує геометричні мотиви традиційної української вишивки з впізнаваними смугами відомого спортивного бренду, то Рената Вальчик створює образ безликої сутності невизначеної статі чиє заросле волоссям обличчя викликає в глядача збентеження. Костюми й образи Євгенії Нагнибіди підкреслено театральні, тут ми бачимо гіпертрофованість форм, підкреслену карикатурність, викличність.
Паперовий костюм Асі Козіної, створений як виставковий об’єкт, або ж костюм для показу, є цікавий в контексті нашої експозиції не лише як приклад високої майстерності художниці і витонченості її роботи, але також і як приклад можливості виходу за рамки утилітарності, презентація костюму на перетині театру, дизайну й декоративного мистецтва.
Оскільки куратор проєкту є практикуючим художником, в експозиції виставки представлені й два костюми Богдана Поліщука.
ІНСТАЛЯЦІЇ й МИСТЕЦЬКІ ОБ’ЄКТИ
Інсталяція австрійського художника Юргена Мюнцера базується на комбінуванні і розташуванні у просторі авторських скульптурних об’єктів. Такий напрям і підхід відповідає загальним принципам СЦЕНОГРАФІЇ, проте дистанціює художника і його безпосередній твір від взаємодії із актором або перформером.
Разом із тим, сам глядач роглядаючи або взаємодіючи з об’єктами Юргена Мюнцера в інший спосіб перетворюється на перформера або ж на ще один об’єкт інсталяції. Це безперечно цікаво.
Дві українські художниці різних поколінь, шкіл, представниці різних регіонів, відповідно демонструють і різні підходи та методи в роботі.
Людмила Нагорна створюючи серію арт-об’єктів спеціально для цієї виставки, звертається до костюму, як до основного виразника ідеї й послання до аудиторії. Ця робота промовисто пов’язує спадок національної культури з актуальними реаліями війни, прослідковує трансформацію і викристалізацію ідентичності.
Даша Чечушкова комбінує відео з костюмами-артефактами перформансу, який свого часу відбувся. Це своєрідний відгомін перформансу, його емоційний відбиток, який завдяки зміненому контексту, застосуванню інших засобів та інструментів комунікації з аудиторією, немов в алхімічному процесі перетворюється у нову певною мірою самодостатню роботу.
Лялька-маріонетка Джека з вистави «Чортик із коробки» за мотивами Рея Бредбері. Режисерка Аліса Гладкова, сценографка та художниця по костюмах Марія Погребняк. Навчальний театр «Arlek_inn» Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, 2024. Фото Христини Король
В експозиції також представлена оригінальна театральна лялька Марії Погребняк. Адже театральна лялька так само може сприйматися не лише в контексті сценічної дії, не лише зразком театрально-прикладного мистецтва, але і як самодостатній інтерактивний мистецький об’єкт, який може стати не лише об’єктом для експонування та споглядання, але й безпосередньої взаємодії.
Питання з якими сьогодні працюють художники різноманітні, проте питання національної ідентичності, а також переживання, пропрацювання колективної й особистої травми дзвенять у повітрі.
Для українських митців, як і для нашого суспільства, сьогодні також важливим є подолання комплексів меншовартості і віднайдення власного місця в європейських чи навіть світових культурних процесах.
